Доросле життя або сам собі Миколай
«Це відбувається зі мною», — так ми часто говоримо, а думаємо ще частіше.
«Відносини не склалися». «Не щастить у коханні». «Сім’я розпалася».
А далі потрібна доброта, щоб пробачити себе. За те, що вважаємо в собі неправильним, за помилки, слабкості й сумніви. Не знехтувати, не проїхати, а пробачити, як кохану людину, якій важко.
У цих конструкціях немає нас, значить, ми нічого не могли вдіяти.
Поки ми мислимо так, нічого не зміниться. Мова відображає свідомість, а свідомість — нашу модель світу. Поки в моделі світу ми — безпорадні тріски у хвилях подій, ситуації будуть штормити, а нас жбурляти на скелі.
Я не про те, що людина — цар природи. І пам’ятаю, що вона «не просто смертна, а раптово смертна» і вже точно над багатьма аспектами життя не владна. Але у нас є свідомість і у нас є душа, тобто ми відчуваємо і тому знаємо.
Серцем ми відмінно знаємо, що відбувається. Але для прийняття або хоча б визнання потрібна відвага без перебільшення. Іноді дуже страшно визнати навіть просто почуття. Наприклад: «Я люблю».
Тому крок # 1 — це чесність. Чесно визнати — це так. Зараз — так.
І тільки тепер починається відповідальність. Ми усвідомлюємо, ЩО ми відчували, ЩО думали і робили тоді, коли «стосунки не складалися» або «розпалася сім’я». Це важко, часто навіть боляче, але тільки тоді можна щось змінити. Так починається доросле життя.
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА