Дорослічаючи занадто швидко: парентифіковані діти
Що таке парентифікація?
Бузормені-Надь і Спарк в 1973 р визначили парентифікацію як спотворення або відсутність кордонів між сімейними підсистемами, в результаті чого діти перебирають на себе ролі та обов'язки дорослих.
Інакше кажучи, парентифікована дитина стає як батько/мати для своїх братів і сестер або навіть для батьків. Вони занадто швидко дорослішають через нездатність або небажання батьків виконувати домашні обов'язки.
Їхні батьки (один чи обоє) можуть мати залежність, інвалідність, нехтувати дітьми або просто дуже багато працювати, намагаючись фінансово забезпечити сім'ю. Дитина може посісти бітьківську роль після смерті або розлучення батьків.
Типовий приклад – хлопчик, якому родичі після смерті батька з найкращих міркувань кажуть, що він тепер – «головний чоловік у хаті». Тоді він дуже серйозно сприйме цю роль, оскільки буде боятися, що мати, брати та сестри без нього пропадуть.
Типи парентифікаціі
Існує два основних типи парентифікації: емоційна та інструментальна парентифікація.
Емоційна парентифікація – це коли дитина відчуває себе відповідальною за емоційне щастя інших членів сім'ї. Дитина може давати емоційну підтримку батькам, але натомість не отримувати її. На її емоційну підтримку також розраховують брати і сестри; наприклад, якщо батьки недбалі або ображають дітей, старша дитина може піклуватися про те, щоб брати і сестри відчували себе в безпеці та любові.
Інструментальна парентифікація – це коли дитина бере участь у фізичній підтримці сім'ї. Такі діти можуть готувати вечерю для молодших братів і сестер, поки батьки ще на роботі, водити молодших братів і сестер до школи, а потім зустрічати їх або навіть піклуватися про батьків, якщо це пов'язано з інвалідністю, хворобою або залежністю. Багато молодих «опікунів» є парентифікованими дітьми.
Парентифіковані діти часто можуть здаватися не на свої роки розвиненими, зрілими і дуже здібними – і це так, проти вони втрачають цінні миті свого дитинства.
Як впливає парентифікація?
Цікаво відзначити, що не всі парентифіковані діти відчувають негативні наслідки в зрілому віці. Згідно з дослідженнями, лише близько чверті всіх дітей, які відчувають зневагу, відчуватимуть негативні наслідки (Cicchetti & Toth, 1995; Golden 1999).
Чимало парентифікованих дітей проявляють в дорослому віці різні «турботливі» якості і скористатися ними в таких професіях, як медсестри, соціальні працівники, няні і духовні наставники. Дослідження Джонса і Уеллса (1996) виявило, що багато дітей, які подорослішали занадто швидко, зазвичай демонстрували стратегію «подобатися всім». Згідно з дослідженнями, ті, на кого в дитинстві в значній мірі покладалися щодо емоційної підтримки, виросли з дуже високоим рівнем міжособистісної компетентності (Jurcovik and Casey, 2000).
Однак парентифікація дитини нерідко призводить до негативних наслідків. Багато парентифікованих дітей можуть рости більш тривожними, зі схильністю до депресії, розладів харчової поведінки і обсесивно-компульсивного розладу (ОКР). ДіКаккаво (2005) стверджує, що парентифікація часто налаштовує дитину на невдачу, оскільки вона намагається виконувати завдання, що виходять за рамки її реальних можливостей, і інтерналізація цих невдач може привести до почуття сорому, депресії і заниженої самооцінки.
Деякі парентифіковані діти виростають і обирають стосунки з тим, хто потребує догляду, наприклад, з алкоголіком, трудоголіком, або створюють обставини, в яких про партнера потрібно турбуватися. Наприклад, вони можуть взяти на себе так багато домашніх обов'язків, що їхній партнер не знає, де що знаходиться і як працює, тому їм доводиться покладатися на дорослу парентифіковану дитину.
Деякі парентифіковані діти у дорослому віці виявляють такі психічні розлади, як хронічна тривога, ОКР або депресія, і тому вони розраховують, що їхні діти підтримуватимуть їх, повторюючи таким чином зразок парентифікаціі тепер уже своїх власних дітей. Парентифікація може стати програмою поколінь, яка відтворюється, допоки хтось свідомо її не припинить.
Як дати собі раду з парентифікацією?
Відновлення від парентифікаціі в дорослому віці вимагає визнання свого дитинства таким, яким воно було, і скорботи про дитинство, якого ви були позбавлені. Дорослій людині важливо навчитися по-батьківськи піклуватися про самого себе; дізнаватися, як та що у здорових стосунках, вивчати і досліджувати здорові межі у взаємодіях, а також знаходити способи позбутися тягаря і відповідальності, що не вам нести.
Для здорового руху вперед варто пропустити крізь себе залишкові емоції, які ви відчуваєте до своїх батьків; ви можете гніватися на них, вам може бути їх шкода, або ви можете відчувати себе винуватим за те, що пішли далі. Не існує правильного чи неправильного способу відчувати, але може виявитися корисним зрозуміти та пропрацювати ці стосунки і те, як вони вплинули на ваше дорослішання і на ваші переживання в теперішній час.
Якщо ви хочете розібратися з почуттями з вашого дитинства з досвідченим психологом, ви можете записатися на очну або дистанційну консультацію психолога в Києві, натиснувши кнопку нижче.
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Емі Лондер (Amy Launder) — автор контенту для Центру Усвідомлення (The Awareness Centre, Великобританія, Лондон), пише і редагує повідомлення в блозі «Розмовна терапія». Їй подобається писати і досліджувати ідеї в областях психічного здоров’я і благополуччя, які її хвилюють і цікавлять. Емі також є кваліфікованим практикуючим психотерапевтом зі ступенем магістра психотерапії та консультування Університету Лідса.
Опубліковано з дозволу The Awareness Centre.
Оригінал статті англійською (the original article in English): theawarenesscentre.com
Переклад: Федотичева Єлізавета.
Дивіться також
Найважливіші принципи виховання, чи що повинні батьки створити дитині передусім
Поговорімо про невротиків та неврози. Які шляхи вирішення проблеми.
Як вгамувати навʼязливе обмірковування і вийти з замкнутого кола надмірного обдумування