НЕ небезпечна БЛИЗЬКІСТЬ Частина 2

Євгенія Сербінова 20 червня 2015

слони Знаєте, з чим дорослі люди приходять до психолога? Думаєте, з проблемами на роботі? Творча криза? Нудьга чи відсутність сенсу? Вкрай рідко. А найчастіше — що? Правильно — відносини! Де завгодно, з ким хочете, з різними цілями, сюжетами і фіналами, але з одним запитом: щоб стало добре.

У різних статтях на цю (та й майже на будь-яку) тему я на всі лади виконую улюблений рядок: «С чегооооо начинается Рооодина? …». У сенсі — коріння всіх сьогоднішніх проблем найчастіше можна відшукати в минулому (дитинстві або глибше), а отже, проблеми в стосунках починаються з батьків.

Те, як ми вчимося любити і жити із татом, вчить нас тому, які чоловіки, і що з ними робити. Те, як складається у дитини спілкування з мамою, стане звичною схемою відносин з жінками. На все життя, так-так! Хіба що одного разу захочеться щось з цими «граблями» зробити, хоч пофарбувати, чи що? (Але це вже інша історія…)

А на етапі народження дитини, де від нас, батьків, зачинателів його біографії, залежить багато чого, і ми дуже хочемо, щоб дитина була точно щасливіша нас, суттю наших відносин з дитиною повинна стати близькість.

Накидаємо в загальних рисах: близькість буквальна. Це означає, що ми весь час разом з дитиною. Почнемо з того, що після появи на світ украй важливо, щоб дитина була біля, поруч, під боком або прямо зверху мами, тілом до тіла, бік до боку, ніс до носа тощо. Не потім, не через годину, не на другу добу, «а матуся нехай відпочине, ви не хвилюйтеся, за дитинкою догляд професійний, все буде в порядку!»

Не буде!

Відразу після народження дитині найбільш потрібно відчувати маму (або тата) всім тілом, шкірою весь час, постійно. Адже будь-який ссавець своє потомство в перші тижні нікуди від себе не діває, тварина часто навіть не їсть і не п’є, щоб не відлучатися! Годує, гріє, вилизує — інакше потомство загине. Так ось — нас це ще більше стосується!

Ще й тому — увага! — що в перші години після народження дитини встановлюється її особливий зв’язок з матір’ю, та сама близькість, коли мати розуміє дитину не стільки з досвіду (якщо перший?), скільки інтуїтивно, просто відчуваючи, як і що. А дитина засвоює без слів, що її люблять і захищають, ВСЕ ДОБРЕ. Це ДОБРЕ аксіомою лягає на денце душі і більше не потребує доказу. І це, повірте, дорогого варте!

Дитина не повинна спати/жити в ліжечку, колисці, крісельце, у своїй окремій кімнаті, не можна, щоб замість мами піклувалася про дитину бабуся або няня. До трьох років краще нікуди і ні до кого дитину від батьків не відправляти. Потім теж — нечасто. І коли дитина тут, з нами, ми одразу беремо на руки (до себе ближче і тактильний, тілесний контакт!), не прикидаючи, маніпулює він нами і чи не час почати виховувати? …

У Вільяма і Марти Сірс в книгах описано набагато точніше і докладніше, чому близькість і прив’язаність (НЕ ікайте від жаху, панове буддисти, хоч це і страшне слово!) дитини з батьками обов’язково потрібна для нормального розвитку — дуже рекомендую вникнути! Зрештою, завжди і за будь-якого приводу спочатку близькість з дитиною (на руки, втішати, обіймати, качати), а потім все інше (прояснювати, що відбувається).

Дика ця картинка, коли в колясці благим матом кричить немовля, а мама або тато або влаштовують йому там навчальний «Дев’ятий вал», розгойдуючи коляску, або судорожно котять коляску додому, по дорозі йому щось пояснюючи (!) або вмовляючи… Замість того, щоб СПОЧАТКУ і ВІДРАЗУ взяти на руки. Нехай краще на руках кричить, хоч буде розуміти, що батьки його ЧУЮТЬ, сприймають, на нього реагують. Це дуже важливо! Можна припускати, що в найкращому випадку, коли на руки беруть відразу ж, дитина засвоює: «мене чують, приймають будь-які почуття, люблять будь-якого мене».

Зрозуміймо: дитина не маніпулює батьками, коли їй, дитині (або підрослому, до речі, теж), потрібна наша близькість. Дитина БЕЗУМНО, СМЕРТЕЛЬНО її потребує!!!

До сих пір чутно розповіді, як тато тримав маму за руки над верескливим немовлям, (варіант — не підходили всю ніч, незважаючи на плач), щоб «не розбалувати», щоб «потім на голову не сів» і іншу маячню. Якщо таке відбувається, це називається — травма і має найчастіше непередбачувані наслідки.

Наприклад, описаний експеримент, коли за однією групою немовлят доглядали дуже старанно і якісно, а іншу до того ж ще й брали на руки, обіймали, цілували, сюсюкалися з ними, носили і любили. Так ось діти з першої групи розвивалися з помітним відставанням не тільки від другої, «улюбленої» групи, а й від норм розвитку взагалі!

І вночі найкраще спати разом з дитиною. Адже це полегшує нічні годування та усуває необхідність закачування, тому що, прокинувшись (не до кінця) і нагодувавши дитину (з мінімальними зусиллями — це якщо грудьми), ви просто спите дружно далі. У тих народів Африки, де й досі племінний уклад життя, нічний сон на самоті вважається жорстоким покаранням (!) для будь-якого члена сім’ї.

Для ілюстрації розповім дві історії з дитинства нашої дочки. Перша була про те, як я маніакально прагнула будь-що-будь годувати грудьми, і чоловік обережно сумнівався в категоричності мого підходу (почасти справедливо), оскільки через півтора місяці я заробила собі мастит. Поки операція, антибіотики та інше я годувати не могла, та й молока залишилася половина — ми практично перейшли на суміш. І ось коли ніч за ніччю я, прокинувшись від зрозумілого сигнального кректання дитини, мчала на кухню розводити, гріти і пробувати, тримаючи вже волаючу від такого безсовісного зволікання доньку ледь не під пахвою, а потім годувала, і ще довго всі не могли заспокоїтися, чоловік через тиждень почав питати, чи повернемося ми коли-небудь «на груди»? … (Звичайно, повернулися!)

А друга історія — про те, як моя дочка спочатку засинала на мені, потім зі мною, потім поруч, а потім! … Я виявила, що вона може заснути і без мене, і вирішила укладати її в ліжечко в нашій спальні. Пару тижнів дочка спала окремо, і скоро я помітила, що вона стала раптом боятися робити вже знайомі вправи з освоєного комплексу. Просто здригатися і напружуватися, не розслаблятися, не хотіти вільних рухів, які раніше доставляли їй цілковиту радість. Я навіть усім зателефонувала, і в розмові прояснилося, що єдиною зміною став сон без мене під боком (хоча вона не протестувала). Коли ми знову почали спати разом, страхи відразу пройшли. Так я чітко зрозуміла, як накопичується у дитини напруження від відсутності безпечної близькості вночі з мамою, і як воно трансформується в «незрозумілі» страхи зовсім в іншій області життя.

Що ще додати? Тепла, «тваринна» і тілесно засвоєна любов до батьків може згладити потім гостроту конфліктів з неминучої серії «батьки і діти». Вона, ця доброчинна близькість, здатна наповнити дитину любов’ю до себе і свого тіла (читай, зовнішності), що зазвичай «зчитується» оточуючими, як природність і впевненість в собі. Близькість з живою людиною замість соски/іграшки відразу вибудовує людяні цінності в дитині, коли ласощі або речі не можуть вважатися еквівалентом любові, тепла, спілкування, щирості. Не знаю, чи казати про те, яка насолода нам, недолюбленим в дитинстві дорослим, дає таке виховання дитини — здається, не зрозумієш іноді, хто кого наповнює любов’ю в цій взаємодії, хто кого зцілює мовчазною ніжністю.

Коли людина наповнена близькістю і ласкою в дитинстві, їй не потрібно нишпорити по партнерах в пошуках чергового на роль «рідної матері» і, замість пережовування своїх дитячих образів і прикрощів вона зможе, дасть Бог, просто любити і бути коханим. Як думаєте, чи варто?

Далі буде;)

ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА