«Вічний революціонер» або танець смерті та відродження
«Приймайте свою дитину такою, якою вона є, любіть її безумовно» — весь час чують батьки. Це дуже важливо, адже в сучасному світі оточуючі дуже часто формують думку про людину, дивлячись на її успіхи, досягнення, хоча душа безсумнівно цінніше і дорожче за успіх, а досягнення не обов’язково роблять нас щасливими. Існує багато теорій і практичних семінарів про те, як досягти мети, а дається це все по-різному. Перинатальний досвід, а саме третя матриця допоможе нам розібратися в прихованих причинах та обставинах, які можуть впливати на здатність досягати бажаних результатів.
Період, коли дитина рухається родовими шляхами аж до появи на світ, символічно називається «Танець смерті і відродження», його символом є боротьба. З чим ми тут стикаємося? Голова дитини опускається в родовий канал, і тепер, здається, немає ніяких перешкод, щоб потрапити назовні і познайомитися з навколишнім світом. Проте матка й далі сильно скорочується, а отвір таза настільки вузький, що голова і тіло дитини сильно стиснуті, навіть за найсприятливішого перебігу пологів. Малюк може страждати від задухи через пуповину, яка може огортати горло і не пропускати достатньо крові та кисню.
Немовля дуже гостро відчуває страх смерті на цьому етапі пологів. По-перше, колишній світ, де воно провело все життя, будучи ембріоном, зруйнувався. Плюс до всього, воно відчуває реальну загрозу життю, небезпеку і у відповідь інстинктивно хоче вижити, прагнучи вийти назовні будь-якою ціною.
Акушери застерігають, що, якщо щось піде не так на етапі переходу в БПМ III, дитину практично неможливо буде врятувати, оскільки витягнути дитину — завдання не з легких, а кесарів розтин робити вже не можна. Тому її страх за своє життя цілком обґрунтований.
Енергія опору, атмосфера боротьби, титанічні імпульси посилюють і випускають агресію й гнів, яка допомагає дитині звільнитися, поборотися, вижити. Гнів буває і «праведним», злість може послужити благом, коли дає сили діяти і не здаватися, виступаючи двигуном для звершень і перемог.
З одного боку, дитина вже не поводить себе пасивно, як на етапі переймів, що є життєво важливим фактором для перебігу пологів. А з іншого боку, самостійно їй з мами ніяк не вибратися, так що доводиться кооперуватися з материнським організмом, який її народжує. Така «боротьба» проходить гармонійніше й ефективніше, якщо дитина докладає зусиль і рухається в тандемі з потугами. Необхідно лише знати, як це працює, щоб пізнати одну просту істину — легше живуть ті люди, які не намагаються «йти проти вітру», а навпаки — рухаються за напрямком, діючи з ним заодно.
Саме третя матриця програмує нас на досягнення результатів, боротьбу, захист своїх інтересів і рух до мети. Існує безліч схем і установок, що показують зв’язок між народженням і людськими стратегіями в реальному житті. Давайте розглянемо деякі з них.
Є одне китайське прокляття: «Бажаю тобі жити в епоху змін!». Більшість людей ненавидять зміни, і діти не є винятком. Багато в чому винна саме третя матриця і страх смерті на вході в неї. Фактично, народження є найпершим і найсильнішим переживанням змін, і саме спогади про ці переживання «відгукуються» нам все життя, як мінімум тривогою перед невідомим.
Страх — це не завжди погано. Про це можна і потрібно частіше говорити з тривожною дитиною. Страх є нашим другом. Подібно величезній, могутній тварині за нашою спиною, він «вказує» нам на небезпеку (інакше ми її просто не помітили би), активує особливі функції в тілі і допомагає нам втекти і врятуватися. Він дуже часто допомагає нам прийняти рішення і «зрушити гори». Діти, які не дуже добре знайомі зі страхом смерті (таке іноді можна спостерігати у дітей, народжених за допомогою кесаревого розтину), набагато більше ризикують через недбалість та байдужість, або самі навіть можуть несвідомо шукати екстремальні пригоди на свою голову, щоб відчути «мурашки по шкірі», які добре знайомі іншим. Ми здатні навчити дітей не боятися самого страху, а, навпаки, використовувати його як стимул.
Ті, хто народжується швидко і інтенсивно, навіть не встигають щось зрозуміти, спланувати, зважити. Діють вони стрімголов: зі швидкістю світла, на повному ходу влітають в ситуацію, розмахуючи шаблею навсібіч, і часто зупиняються, щоб зорієнтуватися, вже наламавши гарненьку купу дров, яку вони тепер і повинні розібрати! Зробив, потім тільки подумав: «Навіщо я це зробив?». Якщо поясненням всьому є швидке народження, не дивуйтеся: загальмувати тут так само складно, як зупинити потяг на швидкості. Поступово вчіть дітей робити перерву перед кожним рішенням: відкладати на наступний день, зважувати все або рахувати хоча б до п’яти.
Зовсім інша проблема стосується тих, хто «гальмував» в процесі народження. Діти, які застрягли під час пологів, можуть почати будь-яку справу з ентузіазмом, бадьоро і тямуще, а потім почати «буксувати». Їм щось заважає, але що конкретно — незрозуміло. Як тільки зникає одна причина, раптово ж з’являється інша. «Стоїть на місці, буксує, гальмує» — впадають у відчай засмучені дорослі, і ніхто не в силах дати такій поведінці розумне пояснення. Умовляння і заходи тут не приносять користі, краще дати відпочити і зайнятися чимось приємним, відволіктися від невдач, а потім непомітно повернутися в процес. Не тиснути, не вимагати, а перевести фокус уваги, змінити тему і продовжити, ніби заново.
До речі, про «стусан». Віднедавна більшість лікарів та акушерів стали більш освічені в питаннях перинатальної психології та усвідомлюють згубність багатьох колишніх родопомічних прийомів. Кажуть, якщо видавити дитину, яка при повному розкритті шийки, попри всі намагання лікарів, рухається дуже повільно або взагалі не виходить, в майбутньому це спричинить за собою наступне: вона буде дуже довго наважуватися і налаштовуватися, але все одно не візьметься ні за одну із справ. Такій дитині здається, що поставлене перед нею завдання їй не під силу. І тому, як у випадку з пологами, вона буде чекати «стусана», щоб її стимулювали до дій. І навіть досягнувши мети, вона, на своє нещастя, не бачитиме в цьому своєї заслуги, знецінюючи свої зусилля і внесок: «Це не моя заслуга, я нічого такого не зробив, воно якось само собою вийшло». Це народження переконало її в тому, що сама вона ні на що нездатна. Підбадьорте, направте, а наочна колекція її маленьких і немаленьких кроків до цілі буде дуже доречною.
Діти, які народилися з вагою більше звичайного, і цим самим травмували матір, дуже бояться проявлятися і самовиражатися. Дитина чує її біль і розуміє, що стала причиною страшних мук матері, поки боролася за життя і появу на світ. Травмовані таким досвідом люди не наважуються діяти в своїх інтересах через незрозумілий страх, що цим вони всім нашкодять. «Я ніколи не піду по головах» — повторює собі дитина день за днем. Логіка тут безвладна, це ірраціональне почуття. Так люди можуть роками страждати від страху вчинити так, як хочеться. В такому випадку, члени сім’ї повинні навчити особистій відповідальності за своє життя, показати на своєму прикладі, що потрібно діяти в своїх інтересах і відповідно до своїх цінностей, а також будуть поважати навіть незначне рішення або прагнення дитини.
А ось той, чиє народження почалося зі стимуляції до початку переймів, може з раннього дитинства вперто заперечувати і опиратися будь-яким батьківським пропозиціям або діям, намагаючись відстояти своє право вирішувати сам за себе.
А дитина, яка була обвита пуповиною при народженні, швидше за все, буде липнути до батьків і прагнути зберегти звичний уклад життя. Це не тому, що їй до того добре і зручно, причина глибше і страшніше. Вона криється в страху рушити назовні, оскільки дитина добре пам’ятає відчуття задухи, яка заважала народженню. Це може привести до небажання дорослішати, страху відірватися від батьків, несамостійності і навіть невмінню поодинці вийти з дому. Одного разу, одна така дитина скаржилася мені на те, що хвилювання і переживання з приводу роботи відгукується реальним, непідробним болем в горлі, який сам проходить, якщо просто розслабитися і заспокоїтися. Батьки, які ясно і чітко бачать проблему, обов’язково повинні допомагати своїй дитині навчитися самотності і полюбити її, навчити віддалятися від них і залишати будинок, інакше дитині буде вкрай складно влаштувати своє доросле життя.
Історії народження зумовлюють реакції на різні виклики долі: починаючи від «мама, народи мене назад!» при найменшому дискомфорті (діти, народжені за допомогою кесаревого розтину) аж до боротьби заради боротьби у «вічних революціонерів», які націлені не на результат, а на протидію чи бунт (компенсація травми в третій матриці). Усвідомлення звичних матричних реакцій проливає світло на бачення реальної ситуації, правильно трактуючи їх, і дає свободу вибору. Обирайте на здоров’я!
Написано 06.10.2017
Переглянуто 15.07.2021
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Трансперсональний психолог, 20 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.
Статті на тему
- Холотропне дихання — що це. Історія, техніка, мета практики холотропного дихання
Як холотропне дихання допоможе Вам змінити своє життя. Унікальний спосіб самопізнання та трансформації за методикою С. Грофа. - Неусвідомлений рай або Зачиняйте двері!
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 1 за С. Грофом. Чому не виходить бути щасливим, і що з цим робити. - Вигнання з раю або Арахнофоби
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 2 за С. Грофом. Звідки беруться Ваші страхи, тривоги та неспокій. Давайте розберемося з «програмою жертви». - СВІДОМИЙ РАЙ або Любов і свобода
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 4 за С. Грофом. Прагнення та страх свободи, відчуття самотності — звідки беруться, і що з цим робити.
Дивіться також
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 4 за С. Грофом. Прагнення та страх свободи, відчуття самотності — звідки беруться, і що з цим робити.
В чому різниця між «Вільним» та «Холотропним диханням». Переваги кожного з методів, та що вони Вам дадуть.