Вигнання з раю або Арахнофоби
Та яка взагалі різниця, хто кого боїться та у кого які фобії, скажете ви! Не заперечую. Проте павуки тут небезпідставно, оскільки саме ці членистоногі викликають такий бунт і жах у дітей. І це часто свідчить про те, що такі діти народжувалися важко, або це є первісток. Чому так? Для того, щоб краще розібратися у цьому питанні, ми розповімо про другу матрицю.
Вона символічно називається «Вигнання з раю», її символом є «жертва». Ця матриця охоплює весь період переймів. Всі чудово розуміють, який це болісний і тяжкий етап пологів для жінки. Але ми геть забуваємо про почуття і хвилювання дитини в цей момент.
Саме дитина посилає імпульс материнському організму, щоб той запустив процес народження. Так вона проявляє свою готовність до появи на світ, виробляючи ряд гормональних і хімічних змін в материнському тілі, що викликають перші скорочення м’язів матки. Зазвичай, перейми спочатку слабкі і рідкісні, з часом вони стають сильнішими і частішими. На ділі, якщо пологи стимулюють через «ось будете народжувати у хорошого лікаря» або «ви вже переношуєте», то медикаментозно викликані перейми будуть відразу дуже сильними і надмірно болісними. Мати і дитина просто фізично не встигають адаптуватися, біль нестерпний, і процес народження стає для них в кілька разів страшніше і складніше.
Матка скорочується і дитина знаходиться як під гідравлічним пресом, адже вона, певною мірою, знаходиться в навколоплідній рідині. Їй боляче, страшно, зле, її всесвіт руйнується, та здається, що її ніби виганяють з прекрасного світу, в якому вона пробула щасливих дев’ять місяців. Словом, погіршується її самопочуття. «За що? У чому я винен?» — ці переживання надалі стануть прообразами кривди і провини. Людина, яка часто відчуває почуття провини — постійно ображається. Якщо ви зустрічаєте такі реакції у дитини — вона несвідомо займає позицію жертви.
Періодично перейми виштовхують її, завдаючи шалений біль, але вихід поки замкнено, діватися нікуди — шийка матки дуже повільно відкривається або зовсім закрита. Головний опис другої матриці — безвихідна ситуація в буквальному сенсі, безпомічність, адже дитина не в змозі дати собі раду, самотність, як ніби всі відвернулися, покинули, відріклися, бо мамі в той момент так боляче, що їй не до дитини, і ніхто не може зупинити цей кошмар. Циклічність перейм створює відчуття нескінченності, як ніби мукам ніколи не буде кінця. Незрозуміло навіщо катують — жорстока безглуздість того, що відбувається, може завдати глибоку травму підсвідомості дитини і сильно перешкоджати добробуту у дорослому віці.
Цей досвід символічно можна прирівняти до тортур в стінах концтабору, психіатричних лікарнях, звідки не втекти, не вирватись з рук мучителів або санітарів, де сам не в силах врятуватися, і всім до тебе байдуже. У християнській літературі цей феномен відомий, як «темна ніч душі».
Якщо все настільки жахливо і нестерпно, може краще обійтися без цієї частини народження? Кесарів розтин має позбавити від цього нестерпного болю. Однак, без другої матриці дитина не навчилася б справлятися зі стресом, витримувати навантаження, терпіти біль і сподіватися на кращий перебіг подій. Часто люди порівнюють своє життя із «зеброю» — чергуванням чорної і білої смуг. Проведіть паралель. Перейми — розслаблення, перейми — розслаблення. Необхідна і корисна навичка виживання виду — витримати і не зламатися. Найцінніший досвід, адже далеко не всі труднощі ми відразу можемо вирішити і залагодити.
Буває, що через слабку родову діяльність або будь-які ускладнення друга матриця триває довше звичайного — аж до трьох діб! Тоді досвід «жертви» закарбовується в душі, в підсвідомості, формуючи сприйняття дитини і програмуючи її реакції. Що ми спостерігаємо?
Найяскравішим із проявів вважається острах тісних і закритих приміщень — клаустрофобія. Перебування під час переймів в матці викликають сильний дискомфорт — задуху, серцебиття, паніку. Допоможіть дитині, навчіть її саморегуляції, а саме плавно дихати, на видиху розслабляти м’язи, стрибати, наспівувати пісеньки, прослуховувати заспокійливу мелодію.
Більш невиразним симптомом буде невміння або страх дружити з кимось міцно і довготривало. Ця травма трансформує будь-який близький контакт у другу матрицю, де дитина — «жертва». Їй зле, вона відчуває себе кепсько, але не може це змінити, і єдиний вихід це припинити — втекти, зруйнувати відносини. Дитина-жертва несвідомо провокує друга, щоб той розлютився, посварився з нею, і тоді можна образитися і піти геть. У разі, якщо ми часто спостерігаємо такий сюжет в житті дитини, не варто намагатися лізти їй в душу і виводити на чисту воду, кращий і правильний варіант — навчити її відстоювати себе у відносинах, проявляти гнів, а не таїти образу (таїти образу погано позначається на самопочутті), повідомляти свої бажання і діяти в своїх інтересах.
Взагалі, схильність ображатися — це непродуктивний метод демонструвати безсилля, коли гнів спрямовується не на кривдника, а всередину себе, що суперечить інстинкту самозбереження, адже людина не захищає себе, не з’ясовує, тим паче не вирішує проблему, а гризе себе образою зсередини. А образа, дійсно — безпечний спосіб гніватися, тому що так немає ризику вступити у відкритий конфлікт. Внаслідок, у дитини може зміцнитися переконання, що «я безсилий, я нічого не можу змінити».
Від нестерпної безпорадності дитина стане маніпулювати оточуючими, змушувати їх діяти, як потрібно їй, але не чесно, а потайки. Запам’ятайте, жертва — завжди маніпулятор. Але помисли її не злі, вона чинить так від безсилля і страху діяти відкрито, прямо. Ця позиція зачіпає і поглинає в собі з часом все більше аспектів життя, тому батьки мають дозволяти дитині відкрито проявляти невдоволення і гнів у родині. Навіть до батьків, адже тут вона відчуває себе безпечно, мама і тато все одно люблять, прощають і розуміють. Авжеж, здається, що така поведінка суперечить здоровому глузду і логіці, адже батьки завжди бажають виключно добра і заслуговують тільки на повагу. Однак, це єдиний спосіб навчити маленьку дитину відкрито відстоювати свої інтереси, захищати свої власні кордони й будувати відносини на рівних.
Я сама є почесним членом клубу «Друга матриця». Я часто помічаю, як я легко гублюся і панікую через будь-яку несподівану ситуацію. Я опускаю руки і абсолютно нічого не роблю, аби поліпшити або виправити ситуацію. Лише стою на місці, кидаюсь з боку в бік і втрачаю надію все сильніше. Звичайно, я згодом спохвачуюсь і розпізнаю, що відбувається. Це реакція зі спогадів про БПМ II, яка програмує безпорадність (нічого не роблю), безвихідність (немає сенсу шукати рішення) і відчай (навіть якщо та халепа є справжньою дурницею). Займаючи позицію безвідповідальності, «жертва» впевнена, що сама нічого не зможе зробити. Тому символом другої матриці і виступає саме павук, який паралізує свою жертву, ставлячи її у безвихідь, роблячи її безпорадною, немічною, завдаючи тим самим страждання.
Зважаючи на це, якщо дитина каже, що «це кінець, виходу немає», «це нічим не виправити», «мене всі кинули», «я гірше всіх» і «все як завжди» — ласкаво просимо, друга матриця у всій своїй красі. І якщо ми станемо переконувати її в протилежному, мовляв, ситуація дріб’язкова, все вирішиться, ми всі готові допомогти, вихід завжди є — то зіткнемося з опором з боку дитини, наприклад: «Ти такий же, як всі вони… ніхто мене не розуміє». Все пояснюється тим, що стан другої матриці супроводжується «вибіркової сліпотою»: людина геть заперечує те, що не співвідноситься з її світовідчуттям. Все світле, привітне і добре тільки каламутить воду в її колодязі безвиході і приреченості. Ви не проб’єтесь крізь цю бетонну стіну відторгнення, вас не почують, прірва нерозуміння буде тільки рости. Які наші дії в такому випадку?
Не намагайтеся апелювати до розуму, вмовляти, пропонувати рішення, а тільки терпляче будьте поруч, в буквальному сенсі сидіть поруч із дитиною. Нічого не робіть і нічого не говоріть, адже будь-яка спроба вплинути та знайти рішення зарахує вас до числа тих, хто її не розуміє і не входить в її становище.
Так ми зруйнуємо основну тему другої матриці — зраду, самотність — бо в справжньому народженні нікого поруч не було.
Отже, хто попереджений, той озброєний знаннями того, що коїться з нами або нашими дітьми. Запам’ятайте, що всі ці негарні реакції відтворюються мимоволі, бо по-іншому поки не виходить, тому мудрість і доброта залишаються головними засобами від болю, заподіяного другою матрицею. Дозвольте дітям погніватися, навчіть їх відстоювати себе у відносинах, не дозволяти оточуючим їх кривдити, будьте поруч у скрутну годину, нічого не вимагаючи натомість, і вам буде байдуже на ту другу матрицю. Хіба що павуків ви навряд чи перестанете боятися.
Написано 25.09.2017
Переглянуто 15.07.2021
ЗАПИШІТЬСЯ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ПСИХОЛОГА
Трансперсональний психолог, 20 років досвіду, член International Breathwork Foundation, сертифікований фасилітатор Grof Transpersonal Training.
Статті на тему
- Холотропне дихання — що це. Історія, техніка, мета практики холотропного дихання
Як холотропне дихання допоможе Вам змінити своє життя. Унікальний спосіб самопізнання та трансформації за методикою С. Грофа. - Неусвідомлений рай або Зачиняйте двері!
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 1 за С. Грофом. Чому не виходить бути щасливим, і що з цим робити. - «Вічний революціонер» або танець смерті та відродження
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 3 за С. Грофом. Як стратегії боротьби та досягнення мети впливають на Ваше життя. - СВІДОМИЙ РАЙ або Любов і свобода
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 4 за С. Грофом. Прагнення та страх свободи, відчуття самотності — звідки беруться, і що з цим робити.
Дивіться також
Чому розумні теорії не допоможуть нашим бідам, і що таке усвідомлення
Трансперсональна психологія: що таке базова перинатальна матриця № 1 за С. Грофом. Чому не виходить бути щасливим, і що з цим робити.
Особливості, дивовижні відкриття та сенс роботи на семінарі «Вільне дихання».